Що таке Квебек?

Загальна інформація

Квебекський народ (квебекуа)

Іммігранти

Квебекська французька

Символи Квебеку - прапор і герб

Походження назв: Квебек, Канада, Акаді

Інші франкомовні народи Канади: акадійці, метиси, франкоонтарійці

Загальна інформація

 Le Canada

Квебек знаходиться сході Канади. Межує з Онтаріо, Сполученими Штатами, Новим Брансвіком та провінцією Ньюфаундленд-і-Лабрадор (доречі, існуюча лінія кордону з Ньюфаундлендом була нав'язана Лондоном у 1927 році без згоди провінцій; Квебек ще й тепер не визнає її). На півдні Квебек перетинає величезна ріка Сен-Лоран (на українських мапах - ріка Святого Лаврентія). На півночі - море.

Територія Квебеку - 1 700 000 km2. Населення - коло 7 мільйонів 670 тисяч мешканців. З них 6 мільйонів - корінні франкомовні квебекуа, чиї пра-пра-прадіди колонізували цю країну у епоху Нової Франції. Ще півмільйони - англомовні нащадки переселенців з Британських островів. Решта - іммігранти, їхні діти, онуки та правнуки.

 

Квебекський народ (квебекуа)

Корінні квебекці (або ж квебекуа - les Québécois) складають 80% населення Квебеку. Це - нащадки французьких колоністів XVII-XVIII століття. Вони зуміли інтегрувати до свого суспільства частину індіанців, а також ірландських та інших іммігрантів. 

У 1604 році Франція засновує місто Порт-Рояль (тепер - Анаполіс у провінції Нова Шотландія), а у 1608 році - місто Квебек. Це - початок Нової Франції. 

Французькі колоністи поділялися на дві достатньо ізольованих одна від одної групи: канадці, що жили на території сучасного Квебеку, та акадійці - які мешкали там, де тепер знаходяться канадські провінції Новий Брансвік, Нова Шотландія та Острів Принца Едуарда (калишній острів Сен-Жан).

За останні століття з цих груп виникло два народи - квебекуа та акадійців. Якщо акадійці у Атлантичних провінціях складають меншість, то корінні квебекуа - 80% населення сучасного Квебеку.

Вже перші покоління квебекців рахували себе скоріш канадцями, ніж французами (слова канадці та франкоканадці тривалий час вважалися синонімами). Після завоювання Канади Англією (1759-1760 роки) зв'язки між квебекцями та Францією припинилися. З часом квебекці перетворилися на самостійний етнос. За менталітетом та культурою вони сильно відрізняються як від французів з Франції, так і від англоканадців. 

Сьогодні квебекуа - не тільки національність, а й нація (визнана як провінційною, так і федеральною владами). 

Іммігранти

Становище, у якому французька мова опинилася після англійського завоювання, дещо нагадує українську ситуацію. Англійська була мовою бізнесу, виробництва, державних установ, армії, рекламних оголошень. Ще у 1950ті роки у деяких магазинах продавцям заборонялося розмовляти з клієнтами французькою (навіть, якщо клієнти були франкомовні). Англійською легше було отримати освіту і зробити кар'єру. При рівному досвіді, англомовний робітник отримував більшу заробітну платню, ніж франкоканадець. У крупних фірмах та банках часто не було жодного франкоканадького службовця.

Звісно, що за таких умов, більшість іммігрантів інтегрувалася до англомовного суспільства, а французької вони й зовсім не знали.

До того ж, завоювання та спроби асиміляції призвели до того, що франкоканадці відчували себе наче у "оточеній фортеці". Тривалий час їхнє суспільство було закритим, патріархальним і майже теократичним. Інтегруватися туди "чужинцям" було дуже важко, майже неможливо. Ситуація кардинально змінюється у 1960ті роки, під час так званої Тихої революції. Ставши господарями на своїй землі, квебекуа намагаються інтегрувати у своє суспільство національні меншини. Тоді ж з'являються поняття англо-квебекуа (англомовні громадяни Квебеку) та нео-квебекуа (іммігранти). Назва "квебекуа" поширюється тепер на всіх мешканців провінції, незалежно від мови чи етнічного походження. 

Квебекська французька

За майже 400 років існування Квебеку - і, особливо, за майже 250 років ізоляції від Франції - тут виник свій діалект. Крім того - свій акцент, який іноді досить важко зрозуміти людині з Франції.

Він містить у собі чимала старовинних виразів, слів і форм, які давно вже зникли у Франції ("À tantôt" замість "À bientôt"). Яскравий приклад - фраза "Пійду пошукаю мою машину": "Ma chercher mon char" [ма шерше мон шар] замість "Je vais chercher ma voiture". "Char" - це, старою французькою, візок чи карета. "Ma" + <дієслово у інфінітиві> - старовинний зворот, про який у Європі вже забули.

До того - діалектизмів: чимала перших колоністів приїхало сюди з Нормандії і привезло з собою регіоналізми. Також, багато слів і виразів походить зі сленгу моряків: колоністи потрапляли до Нової Франції на кораблях; та й потім їхнє життя у значній мірі залежало від морських поставок. На приклад, "la tuque" - шапка; а також "embarquer" та "débarquer" - "зайти" та "вийти" з карети або автомобілю: у Франції "embarquer" та "débarquer" вживають виключно щодо кораблів та літаків.

Крім того, квебекська французька містить безліч англіцизмів. На приклад, у відповідь на "Merci" квебекці відповідають "Bienvenue!": це калька з англійського "Your welcome!". Дівчина каже про свого хлопця "mon chum". Поштова скринька - "boîte à male" (від англійського "mail").

У акценті збереглася старофранцузька вимова, що зникла у Франції після Революції 1789 року: "moi" і "toi" ("я" і "ти") вимовляються не [муа] і [туа], як це тепер прийнято, а [мое] і [тое].

Інші особливості акценту: "ê", "i" та "ai" часто вимовляють як "ай": "тампайт де найж" ("tempête de neige"), "файт" ("fête"), "тайт" = ("tête"), "айтр" ("être"), "шайр" ("cher"), "сайнк" ("cinq"), "франсайз" ("française")... Наприкінці слів "a" часто замінюють на "o": "je ne sais po" (вместо "je ne sais pas"), "c'est quoi ço?" ("c'est quoi ça?"), "Canado" ("Canada"), "Cubo" ("Cuba"), "lo" ("là").

Окрема тема - квебекські лайки. Річ у тому, що тривалий час католицька церква займала домінувала у всіх сферах життя. Інколи окремі священики занадто тиснули на населення. У 1960ті роки, під час так званої Тихої революції, церква втратила свій вплив на населення. Як це не прикро, але "разом з брудною водою виплеснули дитину": церковні теми викликають у більшості квебекців майже алергійну реакцію. Тому, більшість лайок походить саме з церковного побуту: "hostie" [ості] (часто перетворюється у "stie" = [сті]) , "tabarnak" [табарнак] і "tabarnouche" [табарнуш] (походить з "tabernacle"), "ciboué" [сібуе] та "cibole" [сіболь] (від "ciboire"), "câlisse" [каалісс] (від "calice").

Слід додати, що у кожному регіоні - свій акцент і діалект. Найспецефічніші - на Ляк Сен-Жан (Lac Saint-Jean) та у Гаспезі (Gaspésie).

Більшість освічених квебекців вільно володіє стандартною (міжнародною) французькою.

Короткий словник квебекських слів та виразів:

la tuque - шапка

une blonde - подружка (у сенсі girlfriend)

un chum - приятель (часто - boyfriend)

un bec - поцілунок

un char - автомобіль

"J'ai mon voyage!", "J'en ai mon voyage!" - "Я здивований" або "Мені це набридло". 

 

Символи Квебеку

Прапор :


Drapeau du Québec


Цей прапор назвають "фльорделізе" (Fleurdelisé). 21 січня 1948 року його було запроваджено як офіційний прапор Квебеку (замість британського "Юніон Джек") . Лілія (Fleur-de-lys) - емблема французьких королів з часів Луї VII (1137 - 1180). До завоювання Канади англійцями, лілія була присутня на прапорах Нової Франції. У наші часи лілія - головний національний символ Квебеку. 

Герб :


Armoirie du Québec

Слова "Je me souviens" ("я пам'ятаю"), вживаються у сенсі: "Ніхто не забутий, ніщо не забуте". "Я пам'ятаю" свою історію, свою культуру, свою мову...

 

Походження назв

За офіційною версією, назва "Квебек" походить від ірокезького слова, що позначає "місце, де ріка стає вужчою". Справді, місто Квебек (на честь якого назвали провінцію), побудовано там, де ріка Сен-Лоран стає вужчою. За іншою версією,  слово "кепак" походить з мови індіанців-монтаньє (Montagnais) і означає: "Виходьте на беріг!"

"Канада". Ірокезькою мовою слово "каната" означає "село". За офіційною версією, індіанці запросили Жака Картьє відвідати свою "канату" Ошлага (Hochelaga), що містилася тоді на острові Монреаль, а той вирішив, що "Каната" - то є назва цілого краю.

Ріку Сен-Лоран теж спочатку назвали "Канадою".

Тривалий час, канадцями (les Canadiens, les Canayens) назвали себе виключно нащядки французьких колоністів. Після англійського завоювання, коли у країні з'явилися мешканці британського походження, населення почали ділити на "франкоканадців" (les Canadiens français) та "англоканадців". Абсолютна більшість франкомовних канадців живе у Квебеку. Іммігрантів, що прийняли канадське громадянство, назвають "новими канадцями" (Néo-Canadiens, New Canadians).

Починаючи з 60-х років ХХ століття квебекські франкоканадці ідентифікують себе як "квебекуа" (les Québécois). Також з'являються політично коректні назви : "нео-квебекуа" (іммігранти) та "англо-квебекуа" (англомовне населення Квебеку).

"Акаді" (l'Acadie) - назва французької колонії, що знаходилася там, де тепер провінції Новий Брансвік, Нова Шотландія та Острів Принца Едуарда (за французьких часів - острів Сен-Жан). Назва походить з давньогрецької міфології ("Аркадія" - багата і щаслива країна). Після британського завоювання у XVIII столітті франкомовних колоністів - акадійців - було депортовано. Їм дозволили повернутися лише за кілька десятків років. Тепер більшість акадійців живе на півночі Нового Брансвіку. 

Інші франкомовні народи Канади

Акадійці

Історія цього народу почалася у 1604 році, коли Самюель де Шамплен заснував місто Порт-Рояль (Port-Royal) - тепер, Аннаполіс у провінції Нова Шотландія. Колоністів було мало, а зв'язок з Францією був дуже обмежений - кораблі приходили раз на рік. Ще гіршим був зв'язок з Канадою (тобто, долиною ріки Сен-Лоран). Доїхати з Порт-Роялю до міста Квебек було важче, ніж до Парижу. Тому дуже скоро поселенці виробили власну ідентичність - акадійці (les Acadiens). Акаді (l'Acadie) тоді називали територію, де тепер знаходиться Нова Шотландія (Nova Scotia).

На початку XVIII століття територія стала театром військових дій між англійськими та французькими військами. Кілька разів вона переходила з рук у руки. Англійці хотіли примусити акадійців скласти присягу британському королю. Акадійці відмовлялися. Французи хотіли примусити акадійців битися на їхньому боці. Акадійці ухилялися як могли. Обидві сторони почали погрожувати. Англійці заборонили продавати провізію французам. Французи точили зуби на тих, хто не проти був присягнути чужому монарху.

Закінчилося все трагічно. У 1755 році англійські війська примусово депортували майже всіх акадійців. Їхні землі та майно поділили між британськими переселенцями. Вивозили кого куди: до Луїзіани, до Франції, до Нової Англії... Загальна кількість депортованих - коло 12 тисяч. Умови на кораблях були жахливі - чимала акадійців померло через хвороби.

Під час депортації інколи розлучали сім'ї - і люди мали все життя розшукувати родичів та коханих. Майже 100 років по тому, у 1847 році, це надихнуло американського поета Генрі Лонгфелло (Henry Wadsworth Longfellow) на поему "Evangeline" - історію акадійської дівчини, яку розлучили з коханим і яка потім шукала його все життя, по всій Північній Америці, і знайшла лише перед його смертю. Тепер образ Еванжелін - один з національних символів Акаді.

Тільки за десять з чимось  років, після зникнення Нової Франції, акадійцям дозволили повернутися на батьківщину. Але майже всі їхні землі вже були зайняті англійцями. До того, їм дозволяли селитися лише маленькими групами, запобігаючи утворенню району компактного проживання цього народу.

Тепер більшість акадійців - коло 326 тисяч - живе у Новому Брансвіку - єдиній двомовній провінції Канади. Там вони складають десь третину населення. Компактно акадійське населення проживає на північному сході провінції, на Акадійському півострові.

Окремі акадійські села збереглися у Новій Шотландії та на острові Принца Едуарда. Але там вони тривалий час не мали французьких шкіл, тому їхня французька нагадує суржик - із безліччю англіцизмів.

Кілька тисяч акадійців живе у Квебеку, на островах Магдаліни (Îles-de-la-Madeleine). Дехто з нащадків акадійців - щоправда, досить асимільованих - ще й далі живе у Луїзиані.

Національний прапор акадійців нагадує французький, але з маленькою зіркою у кутку.

 

Метиси

Ще за часів Нової Франції у преріях, де тепер знаходиться провінція Манітоба, селилися французькі торговці. Вони одружувалися з індіанками, утворюючи новий народ - метисів. Метиси розмовляли французькою та сповідували католицизм. У 1869 році вони спробували створити власну автономію. Метис Луї Ріель - юрист за освітою - сформував тимчасовий уряд і попросив прийняти територію до складу Канадської Конфедерації. Після приєднання до Конфедерації, франкомовне населення швидко перетворилося на меншину, а метиси позбулися влади. Сьогодні значна частина з них втратила французьку мову.

Франкоонтарійці

 У ХІХ та на початку ХХ століть до Онтаріо переселялися тисячі франкоканадців. Їм вдалося зберегти свою мову і, частково, культуру. Тепер їхня кількість наближається до 500 тисяч, що, одначе, складає дуже маленький відсоток від загальної кількості населення Онтаріо. Франкоонтарійці ще не перетворилися на окрему націю і складають радше етнокультурну спільноту. Їхня асиміляція проходить досить швидко: все більше молоді переходить на англійську.

Мапа Квебеку

© Євген Лакінський (Eugene Lakinsky), 2000-2007