Мій Монреаль - 4
("Маленька книгарня", "Трагедія маленької книгарні", "Організація. Портрет на стіні")
Маленька книгарня
Будинок був зовсім маленький. Й доволі ветхий. Навколо - старі квартали
Монреалю.
На другому поверсі - мініатюрний балкон. На першому - маленька книгарня. Одні
двері - з дерева, другі - з ґрат. Ті, що з дерева - відкриті, ґрати - зачинені.
Табличка: "Fermé" ("Закрито")
- Чи є тут хто? - питаю.
Виходить чоловік - у шортах, футболці, окулярах і з пляшкою пива.
- Добрий день! Чи в вас немає Джерома? - я шукав тоді "Троє у човні".
- Зараз подивлюся, - він відчиняє ґрати, - Проходьте.
Пахне старими книгами. Ними переповнені всі полички - від стелі до підлоги.
Книгарня - мініатюрна. Не те щоб 2 на 2, але явно не 10 на 10.
- Взагалі, ми сьогодні вихідні, - пояснює продавець. - А Джером, здається, десь
був. Власне, "Троє у човні". Зараз, зараз пошукаю...
- А чи є в вас Джером _англійською_ мовою.
- Англійською? Навряд чи. Втім, в мене є кілька англійських книжок. Ось там -
подивіться...
Він переглядає свою колекцію.
- Ні, й французькою немає, - констатує він. - Видко вже продав.
- Ну добре, тоді дайте мені ось цю.
- "Ім'я для троянди"? Прекрасна книжка. Зараз, зараз...
Є тут щось чарівне - й ці старі книжки аж до стелі, й запах старого будинку, й
весна, що проривається через відкриті двері.
- Давно вже ви тримаєте книгарню?
- Чотирнадцять років...
Трагедія маленької книгарні
Грудою лежали на тротуарі книжки. Вони були мокрі. По цим пагорбам ходили люди. Люди шукали те, що ще можна врятувати й забирали до дому. Вони нагадували археологів. Було вже темно. Одинока лампа ледве висвітлювала сцену. У темряві, я впізнав ту саму маленьку книгарню, де я колись даремно шукав Джерома. - Що сталося? - запитався я. - Під час дощу книгарню залило водою, - пояснила миловидна дівчина. - Вода зібралася на підлозі й пошкодила ці книжки. - Сумно, - сказав я. - Сумно. Але буде ще сумніше, якщо ніхто їх не підбере... В неї хорватський акцент. - Ей, - каже літня квебекська пані, звертаючись до якогось хлопця. - Ти, здається, цікавився живописом? Ось альбом Моне. - Дякую... - Хто тут шукав історію Давнього Риму? - обізвався інший "археолог". Інтелігентні люди. Молоді й старші. Переважно - корінні квебекці. Після потопу господар виніс мокрі книжки на вулицю. Їх вже не продати. Але може хтось візьме безкоштовно? Було справді дуже сумно. Але й сум був якийсь світлий. Все було наче вдома. Книгарня, старі будинки, теплий літній вечір. Й інтелігентні люди, що ще намагаються врятувати пошкоджені книжки. Десь у центрі - на Сент-Катрін - фестиваль джазу. Але тут - тихо. Хіба тільки дерева шумлять. P.S. Люди розбирали книжковий пагорб протягом кількох днів. Встигли вибрали найцікавіше. Потім знов пішов дощ. Великі краплі били по старих шкіряних обкладинках.
Організація. Портрет на стіні
На стіні української організації висить портрет патріота. На малюнку - юнак
анфас і у профіль. Він був страчений польською владою у тридцяті роки. За якись,
здається, теракт. Чи "атантат". Хіба тепер розбереш?
Під малюнком - слова героя. "Я свідомий свого діла і своєї кари. Я революціонер
і націоналіст". Чи щось таке. Хлопець сказав це на суді.
Цитата надає оптимізму. Хоч хтось ще знає, що він робить і навіщо. Я, наприклад,
не знаю.
Портрет висить вже п'ятдесят років. Як не більше. Він почав вже жовтіти - не
герой, а його портрет. Хлопця повісили у першій половині минулого століття.
Мабуть, пристрілив якогось чиновника. Чи щось таке.
Тоді були інші часи. Ніхто б не додумався підірвати автобус у центрі Варшави. Чи
ресторан у Кракові. Тепер то була б справа честі. Дикі й необізнані були наші
предки.
Навколо шумить Монреаль. Тобто не шумить. Бо згадана українська організація - на
тихій вулиці. Навколо ходять ортодоксальні євреї. Бо вулиця - єврейська. І район
- єврейський. Як опинилася Організація у єврейському районі - ніхто не знає.
Кажуть, що колись тут жили португальці. Ні, навіть поляки. Хоча, взагалі-то,
навіть не вони. У районі жили українці. Й побудували Організацію. Потім вони
переїхали на схід міста. А організація залишилась.
На другому поверсі - заля. Із балконом і сценою. Колись тут робили вистави. В
залі збиралися українці. Зараз теж є спектаклі. Тільки рідко. На стінах
розклеєні афіши. Про проголошення Західно-Української Народної Республіки.
Звісно - репродукції. Республіки давно вже не має. Та й проголосили її не вчора.
Під час дощу, крапельки збігають по стінах й залишають сліди.
Колись тут збиралися люди. Сотні людей...
© Євген Лакінський (Eugene Lakinsky)